ДУБ, ЯКИЙ ПАМ’ЯТАЄ БОЛЕСЛАВА ПРУСА
У селі Машів Любомльського району торік одночасно відзначили дві значні дати – 560-річчя села і 160-річчя від дня народження всесвітньо відомого польського письменника Болеслава Пруса (Олександра Гловацького), який, за підтвердженою версією, народився у цьому волинському селі, де свого часу знаходився маєток його батьків Антонія і Аполонії Гловацьких. Кажуть, що доживала свій вік саме у маєтку в Машеві бабуся Олександра – Маріанна Гловацька
Валентина ХВАС
Чи це так, може пам’ятати хіба що віковічний дуб у два обхвати, який, як свідок подій майже 200-річної давності, височить на колишній садибі Гловацьких у Машеві.
Відзначаючи ювілей Болеслава Пруса, на цьому місці зібралися жителі села на чолі з сільським головою Тетяною Марченко, заступник голови районної ради уродженець села Володимир Солом’янюк, численні гості, яких стежки-доріжки привели до малої батьківщини. Цей романтичний куточок навколо дуба огороджено, поблизу прикріплено табличку: «На цьому місці знаходилась садиба батьків Болеслава Пруса (Олександра Гловацького) – 1847-1912 роки – всесвітньо відомого письменника».
Про долю і творчість знаменитого земляка розповіла вчителька Машівської школи Марія Краєвська. Вона повідомила, що майбутній письменник походив із роду саме волинських Прусів. Гордився цим і часто казав: «Я є волиняк». Друзі його називали «щирий волиняк – золоте серце», цінуючи доброту і надзвичайну любов та відданість людям. Тому й на надгробку Болеслава Пруса у Варшаві лаконічний напис : «Серце сердець».
Батько письменника був людиною високоосвіченою, здібним агрономом, але нещасливим. Він постійно переїжджав у пошуку роботи. У Машеві Антоній Гловацький мав 17 десятин землі у шести ділянках. Тут були ще будинок для панів, два будинки для селян, бо мали кріпаків, і дві невеличкі господарські будівлі.
Починався письменник з невеличких оповідань, які називав картинками. Світову славу приніс Болеславу Прусу роман «Лялька», який є найвищим досягненням польського критичного реалізму ХІХ століття. У 1894 році написав роман «Фараон». Місцевий журналіст Ярослав Міщенко, досліджуючи стежки Болеслава Пруса, відстоює ідею, що «Фараон» він міг писати у Машеві.
Друзі згадують, що був надзвичайно скромним, не любив публічності, а коли його називали аристократом, відповідав : «Мої предки були настільки бідні, що вони самі ставали за плугом, і я знаю тяжку селянську працю, бо я – селянин». А на світлині бачимо в той час мудре, інтелігентне обличчя, вроджену шляхетність.
Останні роки проживав Болеслав Прус у Варшаві, навідуючись у Машів зрідка. Але коли приїжджав, то любив сидіти в саду під грушею за столиком, погомоніти із селянами, писати. За два роки до смерті у 1910 році вирішив продати Машівський маєток. Селяни Платон Солом’янюк і Тиміш Котюк хотіли купити, але не мали готівки. Тоді його придбав місцевий поміщик Михайло Петропавловський, звичайно, попередньо порозумівшись із селянами Платоном і Тимошем, щоб ті не мали претензій.
На землі, яку любив Болеслав Прус, у селі Машів залишилась добра пам'ять . У 20-х роках минулого століття вчителька Емілія Врбовна знайшла в літературі слід, що письменник народився у селі Машів. Вона доклала багато зусиль, щоб факт обґрунтувати, і тим сколихнула польське краєзнавче товариство. У 1938 році в Машів, Любомль, Луцьк приїжджали дослідники з Варшави, спілкувалися з селянами. Вони пропонували збудувати у Машеві школу і назвати іменем Болеслава Пруса.
За Польщі в кожному класі місцевої сільської школи висів портрет письменника, відзначались його пам’ятні дні. І про це згадують селяни поважних літ ще й зараз.
Машівські турботи про високе
Селяни ініціюють присвоєння місцевій школі імені польського письменника Болеслава Пруса
Наталія МАЛІМОН, «День», Любомльський район на Волині. Фото автора
Ще до Другої світової війни у кожному класі Машівської школи поруч з портретами польських королів висів i портрет Болеслава Пруса. Немало машівських бабусь пам’ятають, як вчителька пані Вербова водила їх на екскурсію на місце маєтку, що належав родині Болеслава Пруса. У Машеві й досі цей куток села називають Гловаччиною. Адже Прус — псевдонім, а від народження майбутній письменник називався Олександром Гловацьким.
— «Домко, а де ж мої діти?» — питає сусідку мама. А сестра моя вилізла на цей дуб на самий чубок! По корі видряпалася... Мама як побачила, то їй і ноги потерпли, — 87-річна Надія Миколаївна Ретерук має напрочуд ясну пам’ять.
Її родина, усі покоління в якій з незвіданих часів мають прізвисько Козаки (бо один з предків — донський козак), споконвіку мешкали поряд з Гловаччиною. З обійстям, котре належало батькам Болеслава Пруса. Від маєтку зостався тільки самотній дуб, з вершечка котрого і сьогодні, як і в роки дитинства баби Наді, видно Любомль. Таких могутніх дубів, котрі цілком могли пам’ятати і дитинство майбутнього письменника, було три. Стояли, пригадує, колодязь дерев’яний, геть трухлявий, стара груша, столи і лавки з порохнявих вже дощок. У Машеві живуть перекази, що за цим столом, під тією грушею і писав Болеслав Прус дещо зі свого знаменитого роману «Фараон». Принаймні шаноба до письменника тут, здається, у крові кожного місцевого мешканця.
Цього літа, на Спаса, у Машеві відзначили 160-у річницю з дня народження великого земляка. З ініціативи машівського сільського голови Тетяни Михайлівни Марченко створили своєрідний меморіальний куточок на місці колишнього маєтку. Обнесли дуб штахетником, обсадили квітами. Поставили табличку: «На цьому місці знаходилася садиба батьків Болеслава Пруса (Олександра Гловацького)». Споконвіку мешканці селянського обійстя, що на місці маєтку, скидали у цей закуток сміття. А тепер і самі наглядають за порядком. У Машеві мешкала тільки родина Болеслава Пруса, а народився він у містечку Грубешів. Мама виїхала туди перед самими пологами, розказує велика шанувальниця творчості знаменитого земляка завуч місцевої школи Марія Леонтіївна Краєвська.
Батько майбутнього письменника, як розказує своїм учням Краєвська, мав агрономічну освіту, проте «ніде не міг нагріти собі місця, бо був по життю невдахою». Частіше наймався управителем до багатших шляхтичів. Так і опинився на Волині. На «Гловаччині» був ставочок, стояли панський будинок, два будинки для челяді та господарські будівлі. І мав Томаш Гловацький всього 31 морг землі, що за тодішніми мірками геть не багато.
Хотіли машівці запросити на оказію з нагоди 160-річчя з дня народин Пруса і представників влади та культурних закладів Грубешова. Послали свою делегацію у складі директора школи Трохима Кузьмовича Влащука та корінного машівця, нині заступника голови Любомльської районної ради Володимира Євтихійовича Солом’янюка.
— Та склалося враження, що Болеслав Прус більше потрібний нині у Машеві, ніж у Грубешові! — каже Влащук. — Наш візит сприйняли з незрозумілою насторогою, без особливого інтересу. Ніяких матеріалів для меморіального куточка у школі, як сподівалися, не привезли. Музей дуже скромний, а там, де були потрібні нам матеріали, — бодай познайомитися! — ремонт, і нас туди й не пустили. Правда, бачили у місті пам’ятник Прусу...
Польська делегація, і то не з Грубешова, а з якогось невеличкого сусіднього села чи містечка, проїжджаючи Волинню, завітала дорогою й у Машів уже через тиждень після святкувань. Прибути вчасно грубешівцям начебто завадила відсутність віз. Отож Марія Леонтіївна з того, що сама дослідила, склала родинне дерево Гловацьких, з книжечки, яку привіз директор з Польщі, вирізала знімок будинку, в якому й народився Олександр. У машівських бабусь випросила унікальні, майже сторічні знімки з портретом Пруса у класі. Й оформила два стенди.
Проте ідея присвоїти Машівській школі ім’я відомого польського письменника попри певну байдужість його грубешівських земляків тільки зміцніла.
***
Нинішнього першого вересня у перший клас Машівської школи прийшло тільки чотири учні.
— Нам би, як у тій приказці, «только день пережить, только ночь продержаться», — каже сільський голова.
Бо вже наступного року «першачків» буде аж 13, а далі й 15. Невелике — до 250 дворів — село свою демографію таки покращує. В останні роки дуже багато машівців проводять у будинки воду, облаштовують ванни, в окремих хатах є вже й туалети. Чимало господинь придбали пральні машини-автомати.
— Мій знайомий любомльський сантехнік каже, що з Машева нині не вилазить! — констатує Тетяна Марченко.
Ще одним машівським явищем стає повернення зі Штатів колишніх емігрантів. Одна родина вже будує у селі великий дім, збираючись змінити заокеанське Сакраменто знов на рідну Волинь.
— Коли їхніх шестеро дітей приїхали у Машів на канікули вперше за кілька років, то два тижні вигін дзвенів від їхнього крику! Не могли натішитися свободою. Спочатку все допитувалися: то можна нам самим з хати вийти?.. то можна нам самим у магазин піти?.. Там, кажуть, з цим строго, дітей надто опікають. А за цією родиною й інші машівські «американці» вже взяли ділянку під забудову, — радіє сільський голова.
Село живе з того, що тримають господарство, здають державі молоко, а перекупникам за безцінь — худобину. Та виручає близькість прикордонного райцентру Любомля і Ягодинської митниці. І відпочинкового комплексу «Машівський бір», який вже два рази показували по телебаченню у програмі «Країна он-лайн» і в який заїжджала навіть знаменита плавчиха Яна Клочкова. Відсвяткувати тут весілля приїжджають з Ковеля, з Червонограда. Селяни ж мають зарібок, продаючи картоплю, качок і гусей. Щоправда, турбує сільського голову те, що заробітки у багатьох машівчан не зовсім легальні, як нелегальні (приховують податки) прибутки їхніх господарів.
Нинішня Машівська школа вражає відчуттям домашності. Можливо, воно й від стендів з фотографіями геть усіх випускників та вчителів, які, звісно, змогли відшукати. Три роки тому, в 2004 му, з нагоди 160 ї річниці закладу було видано навіть історико-інформаційний нарис «Школа мого життя».
— Бачите, яка цікава реліквія! — Краєвська простягає старенький журнал 5 класу 1948 — 1949 навчальних років. — 32 учні було! Записано, звідки. З Машева, але з хуторів: iз Запуст, Церків’я, Загори, Курганів... Кургани були таким великим хутором, що мали свою школу.
Старовинний курган влада згодом розпорядилася розтягнути. Землею з нього проклали сучасну міжнародну трасу. Дня нема, щоб якоїсь біди на тому відрізку не трапилося... Давня історія краю нагадує про себе ще й давньоримськими монетами, які й сама Марія Леонтіївна, й інші односельчани донині викопують на городах.
Ідею присвоїти школі ім’я Болеслава Пруса виношувала ще Емілія Верба, котра працювала вчителькою початкових класів у 1930 — 1939 роках.
— У день народження Пруса і в день його пам’яті у селі були урочисті заходи. Молодь збиралася тут, біля дубів Гловацьких, читали уривки з його творів, — пригадує бабуся Ретерук.
На її запрошення у Машів у 1938 році приїжджали представники польського краєзнавчого товариства. Ходили в маєток, котрий Болеслав Прус як нащадок незадовго до смерті продав, розпитували людей. Начебто ця комісія згодом клопоталася перед польським урядом, аби у Машеві збудували нову школу і назвали її іменем Болеслава Пруса, і до неї в уряді прислухалися.
Та через рік Польща вже зробила перший крок у Другу світову війну...
***
Нову школу в Машеві збудували на місці колишнього католицького монастиря, від розкішного саду якого ще донині дійшла тополина алея. Олександр Гловацький, ставши Болеславом Прусом, за переказами, один раз таки побував у Машеві. Пише начебто про це у дорожніх замітках, які існують лише польською мовою. З маленького села, котре волею долі стало родинним гніздом письменника світового значення, важко вивчити перипетії його життєвого шляху. Проте зроблене вже силами Марії Леонтіївни Краєвської й її однодумців таки вражає. Адже у прагненні увічнити пам’ять стикаються і з тим, що дехто нагадує про національність Болеслава Пруса. Мовляв, не українець... Та й чи назвали б іменем українського письменника школу десь у Польщі?..
— Він стоїть поза нацією, має світове значення, — вважає Краєвська, котра перечитує п’ятитомник Пруса і може багато що цитувати напам’ять. Найбільше ж захоплюється романом «Лялька». — На соціальну тему ми читаємо у школі багато. Та ж «Анна Кареніна», «Мадам Боварі»... Але «Лялька» — шедевр критичного реалізму. А роман «Фараон»!.. Коли він писався, саме було захоплення темою Єгипту, бо єгиптяни вели національно-визвольну боротьбу. Я б сказала, що Прус перевершив усіх. Як талановито підняв він тему влади, і його думки актуальні донині. «Я дійшов висновку, — каже майбутній фараон Рамзес Тринадцятий, — що у нашій державі закони різні для всіх. Наче ті двері: є вузькі, а є широкі. Я, каже, як стану фараоном, хотів би зробити свої закони, однакові для всіх». Далі ще одна цікава думка про те, коли держава щаслива. Якщо люди радіють, весело живуть, держава процвітає. Якщо люди плачуть, якщо їм тяжко, держава занепадає. Хіба це і нам не актуально?..
— А учні ваші читають Болеслава Пруса?
— Дякувати Богу, що читають!
Допитлива вчителька, котру (як призналася її колишня учениця нинішній машівський сільський голова Тетяна Марченко) прозивали «променем світла», дочиталася Пруса до того, що відшукала у його творах і «волинський слід». Це й оповідання «Саксонський сад», в котрому описується зустріч героя, шляхтича з Варшави пана Болеслава, про зустріч з провінційними родичами. Вони йому кажуть, що він — «справжній волиняк». Є посилання на Волинь у примітках до творів, котрі, незважаючи на дрібний шрифт, Краєвська усі перечитала. Власне та сама бабуся Ретерук, маючи абсолютно світлу пам’ять, зберігає давні спогади про Машів. А старі люди розказували, як багаті машівці їздили у Варшаву до Болеслава Пруса купувати його маєток. Як зустрічав він їх гостинно, розпитував про край, де минули і його перші дитячі роки... У тих машівців не було потрібної готівки, а чекати письменник вже не міг (він помер через два роки). Маєток придбав машівський же поміщик Петропавловський, потім він перейшов в інші руки, там зміна влади, війна... Залишився один дуб, незмінний десятки літ, тільки почав всихати вершок.
НАДІЯ МИКОЛАЇВНА РЕТЕРУК
ПАМ’ЯТАЄ ОСТАННІХ ВЛАСНИКІВ МАЄТКУ ГЛОВАЦЬКИХ
МАРІЯ КРАЄВСЬКА
БІЛЯ ДУБА РОДИНИ БОЛЕСЛАВА ПРУСА
№157, вівторок, 18 вересня 2007
Домовилися про відзначення ювілею
З Грубешова Люблінського воєводства повернулася делегація мешканців Любомльського району. Очолював її заступник голови районної ради Володимир Солом’янюк. Посланці озерного краю провели на польському боці переговори щодо спільного відзначення 160-річчя від дня народження відомого польського письменника Болеслава Пруса (Олександра Гловацького). Як відомо, певний час визначний майстер пера жив і творив у селі Машів Любомльського району. Тут досі зберігся дуб, під яким, за переказами місцевих старожилів, Болеслав Прус писав свої твори. Один з них – роман “Фараони”, який був екранізований поляками і користувався популярністю у кіноглядачів ще Радянського Союзу. Переговори з віце-старостою Грубешівського повіту Лешиком Червонкою та іншими посадовцями засвідчили, що ніхто не збирається “приватизовувати” славу письменника. Буде відзначено ювілей і в Польщі, і в Україні, на Волині. У нас наприкінці серпня, у поляків – на початку вересня.
Олександр ХОМЕНЧУК,
Волинська область
Болеслав Прус (BolesławPrus)
Портрет, 1887
Прізвище, ім'я: Александр Гловацкий
Дата народження: 20 серпня 1847
Місце народження: Хрубешув близ Люблина, царство Польское, Российская империя
Дата смерті: 19 травня 1912
Місто смерті: Варшава
Рід діяльності: польський письменник
Боле́слав Прус (польск. Bolesław Prus; справжнє ім'я і прізвище Александр Гловацкий (польск. Aleksander Głowacki); 20 серпня 1847, Хрубешув близ Люблина, царство Польское, Российская империя — 19 травня 1912, Варшава, царство Польское, Российская империя) — польский письменник
Біографія
Народився в родині збіднілого шляхтича. Рано осиротів. Брав участь в Польському повстанні 1863 року. Був поранений, узятий в полон російськими військами і після лікування в госпіталі відпущений. У 1864 арештований і поміщений на три місяці у в'язницю.
Після закінчення ліцею в Любліні вступив на фізико-математичний факультет Головної школи у Варшаві (1866-1868). Залишивши навчання через матеріальні труднощі, пробував вчитися в Училище сільського та лісового господарства в Пулавах, але незабаром повернувся до Варшави.
У пресі дебютував в 1872.
Співпрацював у варшавських газетах (1874-1903). Був редактором журналу «новіни»
(«Nowiny»; 1882-1883), де публікував власні публіцистичні статті. Літературно-критичні статті Болеслава Пруса сприяли становленню в польській критиці реалістичної концепції мистецтва.
Високо цінував творчість російських письменників, особливо Л. М. Толстого
Творчість
Πортрет, 1890
Для газет написав велику кількість фейлетонів і хронік (понад тисячу). Автор близько сотні гумористичних сценок і оповідань, написаних головним чином в молодості, оповідань із соціальною проблематикою ( «Палац і халупа»; «Михалко», «Анелька», обидва - 1880; «Антек», 1881).
Широку популярність придбали розповіді про дітей ( «Сіретської частка», 1876). Автор повістей «Поворотна хвиля» (1880), «Форпост» (1885, російський переклад 1887). Болеслав Прус створив новий тип соціально-психологічного роману ( «Лялька», 1887-1889) - панорама життя Варшави в 1878-1879 і в той же час історія трьох поколінь польських ідеалістів. За романом поставлений однойменний фільм «Лялька» Войцеха Єжи Хаса (1968) і телевізійний серіал (Польща, 1977).
Широка картина життя Варшави і провінції дана в романі «Емансиповані жінки» (1891-1893, російський переклад 1900).
Прус декларував прихильність сучасної, злободенної тематики, проте написав історичний роман «Фараон» (1895-1896, російський переклад 1897). За романом поставлений однойменний фільм Єжи Кавалеровича ( «Фараон», 1966).
У романі «Діти» (1908, російський переклад 1909) відбив Революцію 1905-1907 років. У незакінченому романі «Зміни» (1911) створив образ російського студента-соціаліста.
Твори Пруса перекладені багатьма мовами.
Новеллы и рассказы
- «Дворец и лачуга» (Pałac i rudera) (1875; рассказ)
- «Приключение Стася» (Przygoda Stasia) (1879)
- «Возвратная волна» (Powracająca fala) (1880; рассказ)
- «Михалко» (Michałko) (1880)
- «Антек» (Antek) (1880)
- «Обращенный» (Nawrócony) (1880)
- Katarynka (1880)
- Kamizelka (1882)
- On (1882)
- «Голоса прошлого» (Milknące głosy) (1883)
- «Грехи детства» (Grzechy dzieciństwa) (1883)
- «На каникулах» (Na wakacjach) (1884)
- «Ошибка» (Omyłka) (1884)
- Pleśń świata (1884)
- Żywy telegraf (1884)
- «Тени» (Cienie) (1885)
- Z legend dawnego Egiptu (1888)
- Sen (1890)
Романы
- Dusze w niewoli (1877)
- «Анелька» (Anielka) (jako Chybiona powieść w 1880; ostateczna wersja w 1885; zaliczana często do opowiadań)
- "Форпост" (Placówka) (отдельное издание 1886)
- «Кукла» (Lalka) (отдельное издание 1890)
- «Эмансипированные женщины» (Emancypantki) (отдельное издание 1894)
- «Фараон» (Faraon) (отдельное издание в 1897)
- «Дети» (Dzieci) (отдельное издание 1909)